Центр суддівських студій: Медіація як альтернатива судовому вирішенню спорів (конфліктів)

Тому у розвинених країнах світу медіація є одним із найпопулярніших альтернативних способів врегулювання спорів (конфліктів). Процедура передбачає залучення посередника (медіатора), який допомагає сторонам конфлікту налагодити процес комунікації, проаналізувати конфліктну ситуацію таким чином, щоб сторони самостійно змогли обрати той варіант рішення, який задовольнить інтереси і потреби обох учасників спору.

Світова статистика свідчить, що лише до 5% досягнутих у межах медіації домовленостей не виконуються. Досвідчені медіатори пояснюють це тим, що в таких випадках допущено помилку медіатором, який не відстежив чогось важливого у процесі. Натомість рішення судів можуть виконуватися роками у примусовому порядку через виконавчі служби, що завдає додаткових труднощів та витрат.

Ефективність медіаційної процедури визнана Європейським Співтовариством, яке рекомендує її впровадження як основного методу альтернативного вирішення спорів на досудовому етапі та під час судового розгляду. У статті 1 підписаної Україною Угоді про асоціацію України з Європейським Союзом та Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами передбачено, що Україна і ЄС мають посилювати співпрацю у галузі правосуддя, свободи та безпеки з метою забезпечення верховенства права та поваги до прав людини і основоположних свобод. Це свідчить про те, що країни Європейського Союзу дали згоду на  забезпечення верховенства права та кращого доступу до правосуддя, яке повинно включати доступ як до судових, так і до позасудових методів врегулювання спорів. Європейська Рада на своєму засіданні в Тампере 15 жовтня 1999 року закликала держав-членів до запровадження альтернативних позасудових процедур, серед яких медіація є основним методом врегулювання спорів. Разом з тим, Україна приєдналася до Конвенцію ООН про міжнародні угоди про врегулювання спорів за результатами медіації.

У статті 124 Конституції України встановлено, що законом може бути визначений обов'язковий досудовий порядок урегулювання спору. Проте, у вітчизняному законодавстві це питання залишається не вирішеним.

5 липня 2019 року у Верховній Раді зареєстровано проєкт Закону № 10425 «Про діяльність у сфері медіації». Цей законопроеєкт визначає правові засади та порядок проведення медіації як досудової та позасудової процедури врегулювання конфлікту (спору), принципи медіації, статус медіатора, дисциплінарну відповідальність медіаторів, самоврядування медіаторів, підготовку кадрів для медіації.

Під час медіації застосовуються техніки переговорів, спрямовані на прийняття узгоджених рішень, задоволення реальних інтересів та потреб сторін медіації.

Статтею 6 законопроєкту передбачено, що сторони медіації самостійно обирають медіатора або медіаторів, визначають коло обговорюваних питань, варіанти врегулювання конфлікту (спору) між ними, зміст мирової угоди за результатами медіації, строки та способи її виконання, інші питання щодо конфлікту (спору) та процедури медіації з урахуванням рекомендацій медіатора та інших учасників медіації. Остаточні рішення приймають лише сторони медіації. Разом з тим у статті 10 все ж обмежено коло осіб, які можуть надавати медіаційні послуги та визначено перелік вимог до кандидата, що звужує права сторін на вільний вибір перемовника.

Щодо неупередженості та незалежності медіаторів, то у статті 7 зазначено, що втручання органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, будь-яких інших фізичних і юридичних осіб у діяльність медіатора під час підготовки та проведення медіації забороняється. Медіатором не може бути захисник, представник, законний представник сторони медіації. Особа не може бути захисником та/або представником сторони медіації у справі (провадженні), в якій вона надавала або надає послуги медіатора. Лише у випадку відмови від подальшого представництва або захисту будь-якої сторони у цій справі незалежно від результатів медіації, крім участі у провадженні щодо укладення мирової угоди у суді, передбачається можливість залучення адвоката в якості медіатора.

Дискусія у правників та науковців виникає стосовно певних питань, що потребують більш ретельного вивчення та доопрацювання. Передусім  це «обов’язковість» медіації (ст. 5 законопроєкту: «Участь у медіації як спосіб досудового врегулювання спору є обов’язковою у передбачених законом випадках»). Законопроєкт передбачає обов’язкову досудову медіацію з усіх категорій справ, окрім кримінальних.

Про це йдеться й у звіті міжнародного медіатора, урядового радника Білла Марша, підготовленого за підтримки наших міжнародних партнерів та Національної асоціації медіаторів України. Б. Марш вважає, що обов’язковість медіації як такої не можлива. Водночас на рівні закону було б непогано:

1. уповноважити суди пропонувати або запрошувати сторони до використання медіації;
2. забезпечити належну підготовку суддів з питань медіації;
3. зобов’язати суди розмістити у приміщеннях інформацію про медіацію, а працівників суду – знати, де знайти медіатора (наприклад, із переліку акредитованих організацій, що надають відповідні послуги).

Наступним питанням, яке навпаки потребує менш імперативного формулювання, це – віковий ценз і вимоги щодо вищої освіти медіаторів (ст. 10: «Медіатором може бути фізична особа, яка досягла 30 років, має вищу освіту та пройшла спеціальну підготовку у Всеукраїнській школі медіаторів або в інших акредитованих Радою медіаторів України закладах в Україні чи за її межами»).

Законодавець хотів вказати на необхідність професійного підходу до здійснення процедури, проте, коли професія перебуває на етапі становлення, надмірна зарегульованість може завадити її розвитку. Тому закон має бути базою, що визначає загальні положення, які деталізуватиме саме об’єднання медіаторів.

Важливий момент, закладений у законопроєкті, стосується структурного врегулювання професійної діяльності. На думку законотворця, медіаторам було б доцільно спробувати саморегульовану модель, що діє в адвокатурі. Це  єдина всеукраїнська асоціація медіаторів, рада медіаторів, яка визначає загальні принципи діяльності та засади доступу до професії, кваліфікаційні та дисциплінарні органи.

Проте чи можлива подібна централізація? Різні категорії справ та різні обставини потребують різних вимог для медіатора, це сприятиме не лише ретельному розгляду справи та пошуку найкращих варіантів вирішення спору чи конфлікту, а й створення комфортних умов та високого рівня довіри до інституту медіації. Наприклад, якщо йдеться про фіскальні спори, було б добре, якби медіатор розумівся на низці економічних питань. Доцільно було б створювати ради з різних напрямків медіації, враховуючи специфіку розгляду окремих категорій справ.

Разом з тим практикуючі медіатори погоджуються: якщо в законі буде закріплено співпрацю медіаторів із судами, цілком логічно надати саме судам можливість установлювати певні вимоги до перемовників. Так само цілком прийнятним є встановлення стандартів навчання. А от необхідність щорічної переатестації розцінюється, як корупційний ризик.

Попри свої переваги, медіація не є засобом вирішення усіх проблем та не завжди може сприяти  досудовому врегулюванню конфліктів. Наприклад, перемовини неможливі у спорах, вирішення яких потребує створення прецеденту, чи то у випадках, коли одна зі сторін прагне публічної реабілітації або ж вимагає незалежної (правової) оцінки спору.

Запровадження в Україні медіації сприятиме поліпшенню доступу громадян до правосуддя, а отже, допоможе скоротити строки розгляду справ та відсоток оскаржуваних рішень, зменшити судові витрати та скоротити навантаження на суди.

ДЖЕРЕЛО: Центр суддівських студій